Українські кінофільми

Кадр з фільму «Запорізька Січ»

Перший український фільм — «Запорізька Січ» — зняв у 1911 Данило Сахненко в Катеринославі (нині Дніпро).

Піонери українського кінематографу початку 1900-х років віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав «Наталка Полтавка» (за участю відомої актриси Марії Заньковецької), «Москаль-чарівник», «Наймичка». Тоді ж мала місце спроба створити фільми на українську історичну тематику, теж на театральній основі («Богдан Хмельницький» за п'єсою Михайла Старицького). З дореволюційним кіно в Україні пов'язана творчість багатьох популярних акторів. Королевою екрану тих часів була Віра Холодна, яка народилася в Полтаві і багато знімалася в Одесі^[3].

«Вершиною досягнень українського німого кіно становлять три фільми О. Довженка: „Звенигора“ (1928), „Арсенал“ (1929) і „Земля“ (1930). Натхненний українським визвольним рухом 1917—1921 років, в якому він сам брав участь, Довженко прийшов в українське кіно в 1926 році з візією тисячолітньої легенди України…» (І.Кошелівець). О. Довженко створив 13 фільмів, з яких три документальні, один короткометражний, а один незавершений. В 1958 році міжнародне журі на Брюссельській виставці назвало серед 12-ти найкращих фільмів усіх часів і народів «Землю» (1930)^[4].

У 1990-х українське телебачення розпочало освоєння поширеного у всьому світі жанру телесеріалу («Роксолана», режисер Бориса Небієрідзе, «Острів любові», режисер Олег Бійма).

Постер до фільму «Вогнем і мечем»

На межі 2000-х років низка українських акторів знімається у зарубіжних фільмах. Величезний успіх мав фільм польського режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», у якому український актор Богдан Ступка зіграв роль гетьмана Богдана Хмельницького. З цього часу Богдан Ступка став головним гетьманом українського екрану — йому належать також ролі в історичному серіалі «Чорна рада» Миколи Засєєва-Руденка (2000) та фільмі Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001).

Після 2004 знято декілька фільмів про Помаранчеву революцію. Її добу було висвітлено у декількох кінострічках, зокрема: «Помаранчеве небо» (2006, режисер Олександр Кірієнко), «Прорвемось!» (2006, режисер Іван Кравчишин), «Оранжлав» (2006, Алан Бадоєв). Фільм «Оранжлав» отримав приз за найліпшу режисуру на XV Міжнародному фестивалі «Кіношок» в Анапі.

У 2006 році відбулася також прем'єра першого українського трилеру «Штольня» (продюсер та оператор Олексій Хорошко, режисер Любомир Кобильчук). У 2008 році вийшов фільм «Ілюзія страху», українського кінорежисера Олександра Кірієнка. Фільм знятий за мотивами однойменного твору Олександра Турчинова. Він був висунутий від України на нагородження кінопремію «Оскар».

Серед фільмів з найбільшими бюджетами можна відзначити Сафо ($6 млн), Двоє і війна ($2 млн)^[3].

Фільми присвячені боротьбі ОУН-УПА

Постер до фільму «Останній бункер»(1991)

Фільм режисера Вадима Іллєнка «Останній бункер» (1991) став останнім радянським та першим українським фільмом,  який присвячений подіям, що відбувались на Західній Україні в кінці 1940 — на початку 1950-х років. Ця екранізація повісті російського письменника-дисидента Л. Бородіна «Перед судом», що розповідає про боротьбу загонів ОУН-УПА з спецпідрозділами НКВД.

«Карпатське золото» — інший фільм знятий 1991 року та присвячений трагічним подіям на Галичині наприкінці Другої Світової війни. Режисер і сценарист Віктор Живолуб на межі розпаду СРСР і початку національного відродження зняв цікавий та неупереджений фільм, в якому протидіють один одному німецькі та радянські диверсійні загони та бійці Української повстанської армії.

«Вишневі ночі» — фільм режисера Аркадія Микульського, знятий за однойменною повістю Бориса Харчука. Розповідає про кохання лейтенанта НКВД і зв'язкової УПА — аналоги Ромео та Джульєти середини ХХ ст. «Страчені світанки» — фільм режисера Григорія Кохана про спротив вояків УПА радянським репресіям та вивезенню населення у Сибір^[5].

Кіно про національні меншини

Постер до фільму «Хайтарма»

17 травня 2013 року в український прокат вийшов перший кримськотатарський фільм «Хайтарма» режисера Ахтема Сейтаблаєва. У фільмі розповідається історія депортації кримських татар у травні 1944 року. Російський консул Володимир Андреєв «настійно не рекомендував» перегляд фільму тому, що він, на думку консула, не відображає всієї правди про колабораціонізм кримських татар і делегація від Росії не може бути присутньою на «фільмі, що викривляє правду про Велику Вітчизняну війну»^[6]. Не позбавлена очевидних для дебютанта недоліків (насамперед сценарного характеру), ця стрічка стала своєрідним викликом для українського кіно, яке останнім часом оминає історичну тематику, особливо контраверсійні події минувшини та їхній зв'язок із сьогоденням. 

У грудні 2013 режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук по-своєму підхопив тему національних меншин, випустивши у кінопрокат свій повнометражний документальний фільм «Красна Маланка», який є розповіддю про святкування Маланки у румунському селищі Красна (Красноїльськ) Чернівецької області. Фільм багато в чому новаторський для українського кіно і тематично, і засобами фільмування. Подібного штибу фільмів бракує в українському кіно, яке уникає локальних історій та чіткого соціального та національного контексту^[7].